ЧОМУ КИТАЙЦІВ ТАК БАГАТО?

Може, тому, що в Піднебесній панує культ дітей, дитинства і дитячого здоров’я Краще раз побачити, ніж сто разів почути. Заяложений постулат — але ж у точку! Тому ми й шукаємо очевидців, аби вони видавали нам на-гора враження про системи охорони дитячого здоров’я в різних країнах з перших рук.

Китай так далеко, а доступних для контакту очевидців так мало, тому досвід Володимира Абраменка, лікаря-реабілітолога, який має медичну практику в Піднебесній — на вагу золота. Все правильно. Сьогодні йдеться про китайську систему охорони дитячого

здоров’я.

А якщо ще врахувати, що, намагаючись дізнатися про китайську педіатрію, ви не знайдете ніяких джерел українською або російською мовою, а офіційні джерела китайською мовою не можуть говорити про недоліки своєї медицини, то співрозмовник у нас сьогодні більш ніж цікавий… Якщо дитину приводять на прийом іноземці, лікар може бути… Шокованим. Але навіть якщо батьки не дуже володіють китайською — все одно захоплюється цим, питає, де вчили, звідки родом, чи їдять вони страви китайської кухні і чи часто приїжджають до них батьки

Ставити запитання, чому кількість китайського населення стрімко

зростає, а проблеми демографічної нестачі для них як такої немає, сьогодні не будемо. Бо, окрім як народити, ще треба виростити, забезпечити нормальні умови життя, аби маленький китайчик виріс здоровим і повним сил піднімати китайську економіку. Є секрети? Є, ви вже не сумнівайтесь. Китай — це ціла філософія, котра з глобальних питань буття плавно переходить в якісь свої, особливі постулати здоров’я, котрі для нас поки що або недосяжні, або незрозумілі. ЗА ПОМИЛКИ — ТРЯСУТЬ — Пане Володимире, то на що робиться акцент у китайській педіатрії? Хто несе більшу відповідальність за здоров’я дитини — батьки чи держава? — починаємо з традиційного запитання.

— Звичайно, держава вносить певну частку в підтримання здоров’я дітей, бо це ж майбутнє працездатне населення, — відповідає лікар. — Наприклад, закуповуються вакцини, безкоштовно щеплять дітей. Є і патронаж вагітних. Але це не відкидає того, що відповідальність за здоров’я дитини лежить на батьках. Нас одразу цікавить запитання ступеня цієї відповідальності. Адже в Україні як?

Померла дитина — і одразу трясуть дільничного педіатра. У Китаї за дитяче здоров’я теж трясуть. І не формально. Не лише в Україні розлючені батьки у випадку погіршення стану дитини хапаються за папір і ручку, аби настрочити скаргу до відповідної інстанції. Наш співрозмовник зазначає: в Китаї теж пишуть. Діюча схема «розбору польотів» схожа на українську.

Повинна приїхати комісія, розібратися — це ляп лікаря чи, скажімо, така швидка індивідуальна реакція на введення якихось ліків. Тому «розборки» в китайській педіатрії є, як і скрізь. Ще про розлючених батьків . Дуже часто вони всіма силами намагаються покарати медиків, навіть якщо ті не винні.

В Китаї так само? Спочатку йде бурхлива реакція, потім починають розбиратися, звідки дме вітер, — констатує лікар. — Якщо педіатр не винен — його ніхто не чіпатиме. МЕНТАЛІТЕТ — НА СТОРОЖІ ЗДОРОВ’Я

Цікаво, чи довіряють китайські батьки на всі 100 відсотків педіатрам? Чого приховувати: наші татусі-мамусі вважають, що вони розуміються на здоров’ї свого дитяти більше за педіатра, навіть якби це був всесвітній ум, тричі професор і лауреат Нобелівської премії в галузі педіатрії. Скажімо, те саме питання щеплень, де битва українських батьків з офіційною медициною — вічна і на смерть…

Вони однаково затято б’ються скрізь, у межах будь-якої держави? — Розумієте, в Китаї зовсім інший менталітет, — каже пан Володимир. — Це народ, який завжди в більшості своїй слухався великих учителів. Китайці — виконавці. І якщо держава каже, що це корисно — всі вони будуть робити. Лікар наводить цікавий приклад. Коли в Китаї кинули клич, що курити — шкідливо, і скрізь розвішали плакати з Джекі Чаном — в масовості своїй дуже багато китайців закинуло цигарки.

Немає там і генделиків з постійними «алконавтами» — і китайські діти не бачать так багато негативних прикладів, як українські. — Отже, наприклад, стосовно того самого щеплення. Сказала партія, тобто, держава: «Треба щепитися» — то такого протесту, як в Україні, немає?

— Ні, такого — немає. Дітей щеплять. Просто є безкоштовні вакцини, а є й платні — як хочеш, то купуй і щепи дитину. Тут є можливість вибору, але певний процент популяції повинен бути щеплений.

Крім усього, й засоби масової інформації більш виважено видають інформацію, не нагнітають істерію і ніхто не накопичує на чужому горі свій політичний багаж. НЕТРАДИЦІЙНА — НАСПРАВДІ Є НУ, ДУЖЕ ТРАДИЦІЙНОЮ «Освіта України», як завжди, має бажання знати про структуру системи педіатрії в далекому Китаї. Хай там і розвинута нетрадиційна медицина — але все одно прийом дітей ведеться не під відкритим небом і не шаманами! Отже, в Україні є дільничні педіатри, дитячі кабінети в поліклініках, дитячі відділення . А як у Китаї? — Там я ніколи не стикався з поліклінічними відділеннями — зокрема, у великих містах.

В тому числі дитячими. Є великі дитячі лікарні, і на першому поверсі розташована денна амбулаторія, яка виконує функції поліклініки — є такі пацієнти, яких треба прийняти негайно, але вони не потребують госпіталізації. Прийшов, тобі поставили крапельницю, якщо все нормально — йдеш додому. За потреби — приходиш завтра. Що повинні робити китайські батьки, коли дитина захворіла? Бігати і шукати допомогу чи їм усе піднесуть на блюдечку?

Система педіатричної допомоги схожа на українську. Це або допомога вдома, або самостійне звернення в стаціонар, або термінова госпіталізація. Звернення може бути і в приватну спеціалізовану клініку матері і дитини . Виклик, надання допомоги, перевезення в стаціонар… — Зазвичай ви приходите в реєстратуру, платите від одного до п’яти юанів за картку, заповнюєте, оплачуєте прийом, берете квитанцію і йдете до відділення педіатрії, — розповідає лікар. — На вході стійка, за якою медсестри в порядку живої черги відправляють по кабінетах. ПРО ДЕЯКІ ДИВАКУВАТОСТІ

Зі слів мого співрозмовника, на прийомі в лікаря є й свої дивакуватості. Якщо дитину приводять іноземці, лікар… може бути навіть дещо шокованим. Після кількох фраз він складає собі уявлення, володієте ви китайською вільно чи ні. Якщо навіть не дуже — все одно негайно захоплюється цим, запитує, де вчили, звідки родом, чи їсте ви страви китайської кухні і чи часто приїжджають до вас батьки.

Після цього щипає вашу дитину за щічки і запитує, з якою проблемою прийшли. Уважно слухає, вивчає історії попередніх хвороб. Далі виписує ліки і відправляє додому. Це майже ритуал.

— В лікуванні зазвичай використовується американська система — одразу призначається крапельниця, — ділиться Володимир Абраменко. — Мої знайомі привели дитину на прийом. У малюка був звичайний отит, але йому одразу поставили крапельницю. Дитину попустило, відправили додому — без розписаної схеми лікування. Рекомендації були дуже загальні: пиття тощо.

Наступного дня батьки прийшли на повторний прийом — приймає вже інший педіатр. Мої знайомі не знали, що лікарі в стаціонарах можуть працювати один раз на тиждень, і з тим самим лікарем, який прийняв їх першого разу, можна вже й не зустрітись. — А хто ж тоді відповідальний, коли щось трапиться?

Наприклад, щось не діагностували. Такі моменти враховані, каже медик. На дитину заведено карточку, де розписано: був оглянутий тоді-то, проведе не таке-то лікування і надані рекомендації. Може бути багато незвичностей.

Зі слів нашого сьогоднішнього співрозмовника, наприклад, у нових клініках, як ось «Кліфорд» в Гуанчжоу, працюють за комп’ютерною системою — контакту лікаря з хворим може й не бути. Ви розповідаєте про симптоми, лікар вводить їх у програму. Вона видає список лабораторних досліджень. Ви їх проходите, результати знову-таки аналізує комп’ютер. На підставі отриманих результатів програма видає перелік препаратів, які треба приймати.

Фактично виходить, що лікар не застосовує здобуті знання на практиці, а займається продажем ліків. Його спілкування з пацієнтом зводиться до мінімуму. З ПЕРШИХ УСТ ЧІТКО І БЕЗ ШАМАНСТВА

Китайська педіатрія пішла вперед ще в тому, що в ній спостерігається послідовність реабілітації і чіткі критерії, — зазначає мій співрозмовник. Там не виникає запитання, скільки часу лікуватимете нашу дитину? А якщо потрапили в центр — намагаються бути при одному й тому самому лікареві. — Якщо треба лікувати дитину — нема такого поняття, як десять сеансів: «Ой, ми курс пройшли — маємо вже бути здоровими», — ділиться пан Володимир. — Наприклад, у Центральному Пекінському госпіталі курси реабілітації проводяться чітко протягом трьох місяців. Далі перериваються на п’ять — сім днів і потім знову тривають три місяці. І так далі. Все це організовано, красиво, жорстко.

Ніхто не скаже: «Ой, лікарю, ми в одній книжечці прочитали, що голковколювання можна робити тільки після 5 — 7 років життя дитини». Коли займаються дитиною, то з місячного віку, якщо є необхідність. На вік не заважають: якщо потрібно виконати лазеропунктуру — роблять, хоча такими речами не балуються. Там є прислів’я: «Голка в руках лікаря — все одно, що скальпель у руках хірурга».

Схем лікування як таких немає — акцент на індивідуальності курсу. Кожній дитині підбираються свої схеми. Вся фішка китайської медицини в тому, що вона досягає успіху там, де західна медицина не дотягує ані в динаміці, ані в результатах. Оксана КОВТОНЮК, «Освіта України» № 37


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)




Риторический вопрос воспринимается как положительное утверждение сочинение.
ЧОМУ КИТАЙЦІВ ТАК БАГАТО?

Categories: Сочинения по литературе